БАТЬКАМ

 Корисні посилання

https://nus.org.ua/news/yak-govoryty-z-ditmy-pro-vijnu-porady-vid-fahivtsiv/ (ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ: поради від фахівців)

https://podillyanews.com/blogs/vyznachayemo-temperament-dytyny/ (ВИЗНАЧАЄМО ТЕМПЕРАМЕНТ ДИТИНИ)

 ШВИДКА ДОПОМОГА

 

​​Техніка заземлення: 5 способів перемогти панічну атаку

Скоро 10 місяців, як психіка українців перебуває під впливом сильного навантаження. Різка зміна звичних умов життя, повітряні тривоги, перебування в укриттях, обстріли та змушена втеча з рідного дому. Всі ці фактори спонукають до розвитку розладів психіки, серед яких є й панічні. Панічна атака провокується надмірним викидом адреналіну у кров, і, відповідно, сильними фізичними симптомами.

❗️Симптоми панічної атаки:

 • прискорене серцебиття;

 • надмірне потовиділення;

 • підвищення тиску;

 • тремтіння тіла;

 • озноб;

 • біль у грудях або животі

 • задишка та відчуття задухи;

 • напад сильної нудоти;

 • запаморочення, аж до втрати свідомості;

 • відчуття, що вмираєш; деперсоналізація;

 • страх збожеволіти;

 • відчуття нереальності того, що відбувається.

На жаль, панічна атака завжди починається раптово та може спіткати людину будь-коли та будь-де. Як бачимо, це досить складний досвід на рівні тіла та емоцій. Щоб пережити його якомога легше, людині потрібен певний ресурс. Його можна отримати самостійно, виконуючи 5 технік заземлення.

1. Відчуйте власне тіло. Під час панічної атаки не можна стояти на місці. Активно рухайтеся: бігайте, присідайте або відтискайтеся, тупотіть ногами, робить нахили тощо.

2. Зосередьтеся на спостереженні. Наприклад, свідомо та уважно шукайте в приміщенні схожі за кольором предмети. Або прислухайтеся до звуків навколо, розрізняйте їх за джерелом походження, порівняйте за гучністю або тональністю.

3. Використовуйте дихання. Дихайте глибоко. Уявіть, що перед вами свічка та задуйте її вогник. Вдихніть аромат уявної квітки. Удайте, що надуваєте повітряну кульку.

4. Пограйте в ігри. Елементарна гра для дитячого розвитку “вгадай професію” (подивись на людей навколо та визнач, ким вони працюють) або “категорії” (обери категорію  —  їжа, тварини, музичні інструменти  —  та назви 10 об’єктів, що до неї належать).

5. Принесіть собі задоволення. Заваріть улюбленого чаю, зробить чашку кави або шоколаду. Прийміть душ або ванну. Зробить самомасаж. Виконуйте всі ці дії не механічно, повністю усвідомлюючи їх вплив на вас.

❓Що ви отримаєте? Техніки заземлення допоможуть знизити гостроту проявів панічної атаки. Концентрація на поточному моменті відвертає непотрібну увагу від страхів, переживань чи неприємних спогадів.

‼️ Важливе зауваження! Панічні атаки, які мають тенденцію до повторення, бажано обговорити з терапевтом або фахівцем з області психічного здоров’я.

Цей вкрай неприємний психологічний стан  —  не вирок. Його можна і треба позбавлятися  —  як самостійно, так і за допомогою психолога!

Реакції дітей на травматичні події за віком і способи допомоги.

Діти віком до 6 років

·       Не переносить розтаання з батьками

·       Має проблеми з харчуванням

·       Не говорить так добре, як раніше, втрачає навички

·       Поводиться необережно, робить щось небезпечне для себе

·       Чогось лякається, чого не боявся раніше

·       Здається «гіперактивним»

·       Грає агресивно, говорить про жахливі речі, що бачив

·       Став вимогливим, командує вами, «упирається»

·       Став дратівливим, гнівається, багато кричить

·       Ударює вас

·       Каже, що ви у всьому винні, «Забирайся, я тебе ненавиджу»

·       Поводиться так, ніби не відчуває жодних почуттів

·       Багато плаче

·       Сумує за людьми, яких більше не бачить після біди

·       Сумує за речами, що загубилися під час біди

Малюки знають, що не можуть самі себе захистити. І коли трапляється нещастя, вони відчувають себе ще більш беззахисними.

Що робити?

Запевнити дитину, що ви та інші дорослі зможете її захистити.

Частіше обіймайте її, беріть за руку, садіть до себе на коліна. Будьте максимально спокійні, спілкуючись з дитиною. Спробуйте не говорити з нею про свої страхи. Слідкуйте за тим, щоб дитина випадково не почула про ваші страхи і побоювання, коли говорите по телефону з іншими людьми. Допоможіть їй повірити, що ви не залишите її і будете захищати. Доступною мовою завірте малюка, що повернетеся, коли залишаєте його самого. Розповідайте, коли саме збираєтеся повернутися додому. Намагайтеся не спізнюватися.

Не втомлюйтеся пояснювати дитині, що все закінчилося,  ви – повз небезпекою. Закликайте ділитися своїми почуттями та емоціями: «Підійди до мене, візьми мене за руку, якщо тобі страшно. Так я зможу дізнатися, що ти хочеш мені щось сказати». Поясніть різницю між подією і спогадом про неї. Якщо дитина боїться залишатися вночі в своїй кімнаті або спати наодинці, якщо їй сняться жахіття, стежте, щоб перед сном малюк не перенапружувався, поясніть – «жахи походять від наших думок, коли ми боїмося, а не від реальних подій».

Можна пояснити, що жахіття трапляються після пережитої важкої події, а потім зникнуть. Можлива така реакція дитини, як відкат до більш ранньої стадії розвитку, вона може проявлятися як смоктання пальця, нічне нетримання сечі, бажання посидити на ручках. Така поведінка може зберігатися якийсь час після нещастя. Важливо не критикувати дитину, не говорити: «Ти поводишся, як маленька!» . У разі нічного нетримання міняйте одяг та постільну білизну без коментарів.   

Діти молодшого шкільного віку

—   Нерозуміння того, що сталося

—   Почуття провини, вони винні в тому, що трапилося, могли змінити

—   Страх повторення того, що сталося, і реакції на все, що нагадує про нього

—   Повторення розповіді про те, що сталося знову і знову, у грі

—   Страх того, що їх переповнюють почуття

—   Проблеми зі сном

—   Занепокоєння власною безпекою та іншими

—   Зміни у поведінці, невластива агресія, невгамовність

—   Соматичні прояви, безпричинні болі

—   Уважне спостереження за реакціями та станом батьків, небажання турбувати батьків своїми проблемами—

—   Занепокоєння про інші сім'ї та жертви 

Дитина поводиться розгублено, неуважно. Школярі можуть звинувачувати у тому, що трапилося, себе. Як правило, вони не відразу діляться своїми переживаннями. Спостерігаючи за тим, як дорослі реагують на нещастя, діти не хочуть додатково навантажувати батьків своїми проблемами. Дитина може боятися, що те, що трапилося, повториться знову. Можливо, дитина проявляє підвищене занепокоєння або стає незвично агресивною. 

Що робити?

Відповідайте на всі питання і реагуйте на її поведінку без роздратування. Проявляйте терпіння, щоб дитина почала відкриватися вам і позбавлятися від почуттів провини. Створюйте атмосферу доброзичливості, щоб дитина могла виявити свої почуття. Постійно нагадуйте дитині, що вона у безпеці. Знайдіть для дитини надійне місце, де б вона могла висловлювати свої почуття: страх, смуток, роздратування, агресію, горе. Дозвольте дитині виплакатися, посумувати. Не проявляйте очікувань, що дитина буде зберігати мужність і силу духу. Допоможіть організувати активний відпочинок, нехай дитина більше рухається. Так їй буде легше відволіктися від своїх почуттів і впоратися з фрустрацією. Ставтеся до проявів агресії, жорстокості або занепокоєння максимально терпляче. Якщо дитина скаржиться, що болять голова, живіт, м’язи, з’ясуйте, чи є медична причина. Якщо немає, то утіште дитину і завірте, що така реакція нормальна. Розумно реагуйте на скарги немедичного характеру. Якщо ви будете приділяти їм занадто багато уваги, симптоми можуть посилитися. Переконайтесь, що дитина досить багато спить, правильно харчується, п’є багато води і достатньо рухається. 

Діти підлітки

·       Відчуження, сором, почуття провини

·       Усвідомлення власних страхів, почуття вразливості, страх уславитися ненормальним´

·       Викликаюча поведінка; вживання ПАР, секс, небезпечна поведінка

·       Страх повторення того, що сталося, та реакції на все, що нагадує про нього

·       Різкі зміни у міжособистісних відносинах, віддалення

·       Радикальні зміни щодо життя

·       Прагнення передчасно розпочати «доросле життя»

·       Занепокоєння про інших постраждалих людей та сім'ї

Підліток гостро відчуває свою відповідальність за те, що не зміг взяти участь у вирішенні проблеми. У цьому віці діти дуже вразливі, дуже бояться бути не такими, як усі, тому неохоче розповідають про свої страхи. Можуть проявляти нестриманість в поведінці – зловживання алкоголем і наркотиками, ризиковані сексуальні практики, поведінку, що провокує нещасні випадки.

Що робити?

Підкреслюйте, що почуття дитини – абсолютно нормальні і більшість доросли відчуває те ж саме. Підтримуйте її відносини з членами сім’ї і однолітками, щоб вона могла отримувати підтримку. Придумуйте способи допомогти дитині більше спілкуватися з друзями. Скорегуйте почуття надмірної відповідальності і провини: поясніть, що дійсно можна було зробити, а що ні. Допоможіть дитині зрозуміти, що нестримана поведінка є дуже небезпечним способом вираження почуттів (наприклад, гніву) перш за все, для неї самої.

Попросіть підлітка повідомляти, куди він йде і що хоче зробити. Важливо розуміти, що такий додатковий контроль не повинен тривати постійно. Визнайте і власні почуття (таким чином даючи зрозуміти, що не відмовляєтесь від них): різкість, гнів, запальність, роздратування та інші сильні прояви почуттів і емоцій. Знаючи про те, що в біду потрапило багато людей, серед яких, можливо, є родичі і друзі, підліток може захотіти допомогти їм. Підтримайте альтруїзм дитини: якщо вона прагне допомагати іншим, нехай робить це, але не бере на себе відповідальність за те, що трапилося.

ФОРМУЄМО НАВИЧКИ РАЗОМ!